Юдкін-Ріпун Ігор 2024

Юдкін-Ріпун Ігор

доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, провідний науковий співробітник відділу екранно-сценічних мистецтв і культурології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна).

THE IDIOMATICS OF DRAMA AND THE DRAMATIZATION OF PROSE WITHIN THE THEATRICAL REFORMS OF THE 20TH CENTURY: THE EXPERIENCE OF UKRAINE AND CZECHIA

Анотація / Abstract

Перехід від акторського до режисерського театру паралельно з виникненням кінематографу позначився у драматичному тексті на ідіоматичному тлумаченні реплік, а в інсценізації прозаїчних творів – на розкритті ейдетичних властивостей оповіді. Актуалізація проблем ідіоматики пов’язана з можливостями непрямого, перифрастичного позначення явищ, та відсиланням до цілого за вказівкою частковостей (синекдоха). Співвіднесення ідіомів на відстані стає чинником розкриття замкненості внутрішнього світу тексту та його багатомірності на кону. Зокрема, риси гіперреалізму в наративах побутової прози та наукової фантастики на кону уможливлюють міфотворче тлумачення текстів. Сценічна демонстрація поточного мовлення, з одного боку, та витворення символічних театральних конвенцій, з іншого, пов’язані з риторичним засобом парцеляції тексту та переосмисленням відособлених висловів, які утворюють самостійну семантичну мережу.

Ключові слова: ідіома, колоквіалізм, перспектива тексту, ейдетичний зміст, синекдоха, семантична мережа.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. 1. Винниченко В. Сонячна машина. Київ : Дніпро,1989. 622 С.
2. Волков А. Р. «Сонячна машина» В. Винниченка та соціально-утопічні романи 20-х років К. Чапека. Питання літературознавства. Чернівці: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 1996. Вип. 3 (60). С. 78–90
3. Зеров М. Від Куліша до Винниченка. Нариси з новітнього українського письменства. Зеров М. Твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1990. Т. 2. С. 246–456.
4. Коломієць А. І., Просалова В. А. Жанрові домінанти роману Володимира. Винниченка «Сонячна машина». Вісник студентського наукового товариства Донецького національного університету ім. Василя Стуса. 2019. Т. 1. № 11. С. 118–122.
5. Крикун, Л. Наративна модель «Сонячної машини» Володимира. Винниченка: реалізація амбівалентності ідейного задуму. Літературознавчі обрії. 2010. Вип. 18. С. 22–28.
6. Курбас Л. Лекції з режисури. Лесь Курбас. Березіль. Із творчої спадщини / упоряд. та автор приміток М. Г. Лабінський ; передм. Ю. Бобошка. Київ : Дніпро, 1988. С. 49–112.
7. Сиваченко Г. Інтермедіальна парадигма роману Володимира. Винниченка «Сонячна машина». Слово і час. 2017. № 2. С. 3–19.
8. Юдкін-Ріпун І. Від сценічної репетиції до літературного тексту: джерела струменя свідомості в творах В. Винниченка. Культурологічна думка. 2014. Вип. 7. С. 174–189.
9. Čapek, Karel. Krakatit. Praha: Českoslovansky spisovatel, 1968. 248 S.
10. Hašek J. Osudy dobreho vojaka Šveika za svĕtove valky. 1–2. Praha : Českoslovansky spisovatel, 1980. 528 S.
11. Leibniz G. W. Nouveaux essais sur l’entendement humain. Paris : Ernest Flammation, 1921. 520 P.
12. Piotrowski R. Diabel tkwi w szczegolach. Znaki swiata nadprzyrodzonego w zyciu codziennym wsi. Torun : Uniwersytet Mikolaja Kopernika, 2024. 300 S. DOI : https://doi.org/10.12775/978-83-231-6035-9.